01.04.2011 - Христина
Цензура - в голові?!
Розпочну цей есей згідно з усіма законами жанру – із однієї з моїх улюблених цитат: «Хочеш змінити світ – почни із себе!» Погоджуюсь, що цей вислів уже не викликає таких емоцій та натхнення як тоді, коли я почула його вперше.

Google видає понад 80 тисяч найрізноманітніших посилань на цей вислів. Ми використовуємо його при першій ж нагоді, говорячи про політику, владу, глобальне потепління, ціннісну кризу тощо. Однак, я переконана, що є одна проблема, для якої цей вислів ще не втратив своєї актуальності – цензура.

Якби я мала нагоду поспілкуватися особисто із кожним, хто уже надіслав сюди свій есей, впевнена, що почула б від них переважно негативне ставлення до цензури. Так, можливо варто обмежувати деякі речі, наприклад, використання сцен насильства в дитячих кінофільмах, але у багатьох інших сферах цензура, як правило, трактується як зло. Ми об’єднуємо зусилля в боротьбі проти темників, замовних матеріалів, обмеження свободи журналістів у їх професійній діяльності. Але чи боремось ми з цензурою в собі?

Я уже декілька років працюю із студентами. Мабуть, з формальної точки зору, я нікудишній викладач. Жодного разу я не встигла відчитати до кінця програму. Причиною цього є те, що я намагаюсь всіляко стимулювати дискусію, обговорити ті чи інші нагальні проблеми із студентами, навчити їх вільно висловлювати свою думку.

І щоразу я змушена долати одні і ті ж бар’єри – наша молодь не має досвіду відстоювання своєї позиції та віри в себе. Школа та вуз навчають опиратися на авторитети і вважати свою думку, не підкріплену поглядами «великих» - нікому не потрібною та не цікавою. Через це я отримую роботи, скопійовані з Інтернету, студенти говорять , використовуючи ярлики та кліше. Але навіть, коли, за допомогою різних стимулів, в тому числі і «матеріальних» (додаткових балів), я досягаю мети і вони говорять, я чітко бачу страх. Вони можуть бути незадоволені чимось у вузі, але бояться про це говорити, можуть бути незадоволені чимось у їхньому місті, але думають, перед тим, як сказати це мені, бо я в їхніх очах – влада.

І ця самоцензура – всюди. Молоде покоління виховано тими, хто з цілком об’єктивних причин боявся говорити вільно. Але далі все – в наших руках. Ми можемо і далі відмовлятися асоціювати себе з певною політичною партією або громадською організацією чи відверто висловлювати незгоду з тими чи іншими діями влади, боячись «санкцій» з боку керівництва вузу, державної установи чи керівництва компанії. Можемо і далі опиратися на логіку, що «ініціатива – наказується» та «краще не висуватися», а можемо боротися із цензурою, починаючи з себе. Адже вільне суспільство – це спільнота вільних та відповідальних.
КОМЕНТАРІ
ДОДАТИ КОМЕНТАР
ВАШЕ ІМ'Я
ТЕКСТ КОМЕНТАРЯ
ДОДАТИ
© 2011 "Новий громадянин"
УВІЙТИ    Ще не зареєстровані?  Реєстрація


УВІЙТИ